Розмова з ветеринарним нефрологом та урологом Михайлом Уманцем

У рамках рубрики «Всі свої» ми поспілкувалися з ветеринарним лікарем-урологом і нефрологом Михайлом Уманцем — про хвороби нирок і сечовидільної системи у котів та собак, важливість ранньої діагностики, міфи про кастрацію та про те, чому аналіз крові — це ще не повний чекап.

 

Хто такий ветеринарний нефролог і уролог?

— Михайле, чим займається лікар вашої спеціалізації?
— Я працюю з захворюваннями сечовидільної системи: нирок, сечового міхура, сечокам’яною хворобою, хронічною хворобою нирок. Це найпоширеніші проблеми, але не єдині. До сфери моєї роботи також належать певні ендокринні захворювання — наприклад, нефрогенний або нецукровий діабет.

Загалом — усе, що стосується нирок і сечовидільної системи. Колись я думав, що працюватиму виключно з нирками й котами, але, як пожартували колеги: «Де нирки — там і сечовий міхур». Так і сталося.

 

Як ви прийшли до цієї спеціалізації?

— Я починав у відділенні інтенсивної терапії та реанімації. До нас регулярно потрапляли коти у важкому стані: ми стабілізували їх, проводили інфузійну терапію, виписували додому — і через кілька тижнів вони поверталися знову.

Це виглядало як замкнене коло. Мене почало турбувати, що ми рятуємо тварину «тут і зараз», але не змінюємо її якість життя в довгостроковій перспективі. Я почав глибше вивчати нефрологію та урологію, щоб пацієнти могли жити стабільно вдома й якомога рідше потрапляти в стаціонар.

Згодом колеги почали направляти до мене таких пацієнтів — так і сформувалася спеціалізація.

 

Коли власникам варто звертатися до нефролога або уролога?

— Симптоми можуть бути дуже різними. Іноді їх немає взагалі. Є тварини зі схильністю до нефрологічних або урологічних захворювань, яким бажано приходити на огляд навіть без явних ознак проблем.

Якщо говорити про помітні симптоми, це:

  • порушення сечовипускання (часто або рідко, багато або мало);

  • домішки в сечі;

  • сечовипускання в непризначених місцях.

З урологією все простіше — симптоми зазвичай очевидні. А от хвороби нирок часто маскуються. Найчастіше власники помічають лише те, що тварина багато п’є і багато сечовипускається. Але це вже пізня стадія.

Також можливі:

  • нудота;

  • відмова від їжі;

  • втрата ваги;

  • загальна млявість.

Саме тому щорічний чекап — найкраща профілактика.

 

Чому аналіз крові — це не повний чекап?

— Це одна з найпоширеніших помилок. Багато власників здають лише загальний і біохімічний аналіз крові й вважають, що цього достатньо. Насправді — ні.

Нирки — багатофункціональний орган, і оцінити їхню роботу за одним показником неможливо.

Повноцінна діагностика має включати:

  • УЗД нирок і сечовидільної системи;

  • аналіз сечі;

  • загальний і біохімічний аналіз крові;

  • показники креатиніну, сечовини та електролітів (фосфор, калій, кальцій, натрій);

  • SDMA — чутливий маркер раннього ураження нирок;

  • вимірювання артеріального тиску (особливо у тварин старше 6 років).

Важливо розуміти: креатинін підвищується лише тоді, коли нирка пошкоджена більш ніж на 70%.
SDMA реагує вже при приблизно 30% ураження — і дає нам час діяти.

 

Вік і породи: хто в зоні ризику?

— Є міф, що до нефролога потрапляють лише літні коти. Насправді ми працюємо з пацієнтами будь-якого віку — від кількох місяців.

У собак, на жаль, багато вроджених і генетичних проблем. Середній вік наших пацієнтів — близько 5 років.

Породи з підвищеним ризиком:

  • коргі;

  • шпіци;

  • такси;

  • басенджі;

  • бультер’єри;

  • французькі та англійські бульдоги.

Особливо англійські бульдоги — вони мають схильність практично до всіх типів сечокам’яної хвороби. Для таких порід аналіз сечі та УЗД мають бути обов’язковою частиною регулярного чекапу.

 

Хронічна хвороба нирок — це вирок?

— Ні. Але дуже багато залежить від стадії, на якій звернулися.

На ранніх етапах ми можемо значно сповільнити прогресування хвороби й забезпечити тварині роки якісного життя.
На пізніх — повернути час назад уже неможливо, тоді фокус зміщується на комфорт і самопочуття.

Водночас бувають і справді неймовірні випадки. У мене є пацієнти з дуже поганими прогнозами, які живуть роками — завдяки правильному лікуванню та відповідальному догляду вдома.

 

Що найбільше впливає на результат лікування?

— Довіра між лікарем і власником.
І виконання рекомендацій.

Тварина більшу частину часу проводить не в клініці, а вдома. Якщо власник:

  • не «лікує по інтернету»;

  • не відкидає половину призначень;

  • уважно спостерігає за станом тварини —

результати можуть бути справді вражаючими.

 

Кастрація і сечокам’яна хвороба: міф чи правда?

— Це міф. У деяких випадках кастрація навіть має профілактичний ефект — наприклад, при цистиновому уролітіазі.

Але все дуже індивідуально:

  • є породи, яких не варто каструвати взагалі;

  • є породи, де кастрація рекомендована у певному віці;

  • є випадки, коли вона показана лише за конкретних медичних причин.

Універсальних рішень не існує — потрібен індивідуальний підхід і консультація з лікарем.

 

Генетичні та набуті хвороби нирок у котів

Коти мають генетичну схильність до окремих нефрологічних захворювань. Зокрема:

  • у персів, екзотів та британських короткошерстих часто зустрічається полікістоз нирок;

  • у британських котів поширена сечокам’яна хвороба;

  • абісинські коти мають схильність до амілоїдозу.

Загалом вроджених нефрологічних патологій у котів небагато. Найчастіше це полікістоз, значно рідше — амілоїдоз. У більшості випадків хронічна хвороба нирок розвивається вже в дорослому віці й пов’язана не з генетикою, а зі способом життя та вторинними факторами: стоматологічними проблемами, інфекціями, іншими супутніми захворюваннями.

Важливу роль відіграє й анатомо-фізіологічна особливість котів. У середньому нирка кота містить близько 300 000 нефронів, тоді як у собаки — 500–600 тисяч, а в людини — близько 1,5 мільйона. Через це «запас міцності» нирок у котів значно менший.

 

Анестезія при хворобах нирок: ризик чи необхідність?

Поєднання хвороби нирок та анестезії часто лякає власників, але цей страх зазвичай перебільшений. Анестезія ніколи не проводиться без причини — завжди є чітка медична мета: лікування зубів, хірургічне втручання тощо.

Перед процедурою лікар оцінює баланс користі та ризиків. Наприклад, якщо у тварини є початкові зміни в нирках, але водночас серйозні стоматологічні проблеми, лікування зубів під анестезією у більшості випадків є виправданим.

Неліковані зуби створюють «сніжний ком» проблем:
біль → зниження апетиту → нудота → складність у прийомі ліків → погіршення загального стану.

Такі пацієнти завжди належать до групи підвищеного ризику, тому:

  • проводиться повне обстеження;

  • тварину стабілізують перед анестезією;

  • процедуру виконують командою (нефролог, анестезіолог, стоматолог);

  • після втручання призначають інфузійну терапію та контроль.

 

Сечокам’яна хвороба: чому виникає?

Основні причини:

  • генетична схильність;

  • метаболічні порушення;

  • незбалансоване харчування;

  • бактеріальні інфекції сечовидільної системи.

Супутні фактори:

  • низька фізична активність;

  • надмірна вага;

  • недостатнє споживання води.

Особливо це актуально для котів, які живуть у квартирі. Вони фізіологічно адаптовані до економії води та мають дуже концентровану сечу. Якщо кіт ще й мало п’є, концентрація солей зростає, утворюються кристали, а згодом — камені.

 

Профілактика

Основні профілактичні заходи:

  • достатнє споживання води;

  • фізична та розумова активність;

  • регулярні огляди у ветеринара;

  • індивідуально підібране харчування.

Жоден корм не є універсальним рішенням. Тип дієти має відповідати конкретному виду уролітів, а не просто мати напис urinary на упаковці.

 

Головний висновок

Без лікаря не можна робити нічого — ні при лікуванні, ні при профілактиці.
Чим раніше виявлена проблема, тим більше шансів дати тварині довге, комфортне й якісне життя. Дивіться повний випуск "Всі свої" на YouTube, та дізнавайтеся, як запобігти хворобам.

 

 

Автор cтатті: @yurchenko.blog

 

Цікаво? Є ще!

Загляньте нижче – там багато корисного: