Розмова з ветеринарним нефрологом та урологом Михайлом Уманцем
У рамках рубрики «Всі свої» ми поспілкувалися з ветеринарним лікарем-урологом і нефрологом Михайлом Уманцем — про хвороби нирок і сечовидільної системи у котів та собак, важливість ранньої діагностики, міфи про кастрацію та про те, чому аналіз крові — це ще не повний чекап.
— Михайле, чим займається лікар вашої спеціалізації?
— Я працюю з захворюваннями сечовидільної системи: нирок, сечового міхура, сечокам’яною хворобою, хронічною хворобою нирок. Це найпоширеніші проблеми, але не єдині. До сфери моєї роботи також належать певні ендокринні захворювання — наприклад, нефрогенний або нецукровий діабет.
Загалом — усе, що стосується нирок і сечовидільної системи. Колись я думав, що працюватиму виключно з нирками й котами, але, як пожартували колеги: «Де нирки — там і сечовий міхур». Так і сталося.
— Я починав у відділенні інтенсивної терапії та реанімації. До нас регулярно потрапляли коти у важкому стані: ми стабілізували їх, проводили інфузійну терапію, виписували додому — і через кілька тижнів вони поверталися знову.
Це виглядало як замкнене коло. Мене почало турбувати, що ми рятуємо тварину «тут і зараз», але не змінюємо її якість життя в довгостроковій перспективі. Я почав глибше вивчати нефрологію та урологію, щоб пацієнти могли жити стабільно вдома й якомога рідше потрапляти в стаціонар.
Згодом колеги почали направляти до мене таких пацієнтів — так і сформувалася спеціалізація.
— Симптоми можуть бути дуже різними. Іноді їх немає взагалі. Є тварини зі схильністю до нефрологічних або урологічних захворювань, яким бажано приходити на огляд навіть без явних ознак проблем.
Якщо говорити про помітні симптоми, це:
-
порушення сечовипускання (часто або рідко, багато або мало);
-
домішки в сечі;
-
сечовипускання в непризначених місцях.
З урологією все простіше — симптоми зазвичай очевидні. А от хвороби нирок часто маскуються. Найчастіше власники помічають лише те, що тварина багато п’є і багато сечовипускається. Але це вже пізня стадія.
Також можливі:
-
нудота;
-
відмова від їжі;
-
втрата ваги;
-
загальна млявість.
Саме тому щорічний чекап — найкраща профілактика.
— Це одна з найпоширеніших помилок. Багато власників здають лише загальний і біохімічний аналіз крові й вважають, що цього достатньо. Насправді — ні.
Нирки — багатофункціональний орган, і оцінити їхню роботу за одним показником неможливо.
Повноцінна діагностика має включати:
-
УЗД нирок і сечовидільної системи;
-
аналіз сечі;
-
загальний і біохімічний аналіз крові;
-
показники креатиніну, сечовини та електролітів (фосфор, калій, кальцій, натрій);
-
SDMA — чутливий маркер раннього ураження нирок;
-
вимірювання артеріального тиску (особливо у тварин старше 6 років).
Важливо розуміти: креатинін підвищується лише тоді, коли нирка пошкоджена більш ніж на 70%.
SDMA реагує вже при приблизно 30% ураження — і дає нам час діяти.
— Є міф, що до нефролога потрапляють лише літні коти. Насправді ми працюємо з пацієнтами будь-якого віку — від кількох місяців.
У собак, на жаль, багато вроджених і генетичних проблем. Середній вік наших пацієнтів — близько 5 років.
Породи з підвищеним ризиком:
-
коргі;
-
шпіци;
-
такси;
-
басенджі;
-
бультер’єри;
-
французькі та англійські бульдоги.
Особливо англійські бульдоги — вони мають схильність практично до всіх типів сечокам’яної хвороби. Для таких порід аналіз сечі та УЗД мають бути обов’язковою частиною регулярного чекапу.
— Ні. Але дуже багато залежить від стадії, на якій звернулися.
На ранніх етапах ми можемо значно сповільнити прогресування хвороби й забезпечити тварині роки якісного життя.
На пізніх — повернути час назад уже неможливо, тоді фокус зміщується на комфорт і самопочуття.
Водночас бувають і справді неймовірні випадки. У мене є пацієнти з дуже поганими прогнозами, які живуть роками — завдяки правильному лікуванню та відповідальному догляду вдома.
— Довіра між лікарем і власником.
І виконання рекомендацій.
Тварина більшу частину часу проводить не в клініці, а вдома. Якщо власник:
-
не «лікує по інтернету»;
-
не відкидає половину призначень;
-
уважно спостерігає за станом тварини —
результати можуть бути справді вражаючими.
— Це міф. У деяких випадках кастрація навіть має профілактичний ефект — наприклад, при цистиновому уролітіазі.
Але все дуже індивідуально:
-
є породи, яких не варто каструвати взагалі;
-
є породи, де кастрація рекомендована у певному віці;
-
є випадки, коли вона показана лише за конкретних медичних причин.
Універсальних рішень не існує — потрібен індивідуальний підхід і консультація з лікарем.
Коти мають генетичну схильність до окремих нефрологічних захворювань. Зокрема:
-
у персів, екзотів та британських короткошерстих часто зустрічається полікістоз нирок;
-
у британських котів поширена сечокам’яна хвороба;
-
абісинські коти мають схильність до амілоїдозу.
Загалом вроджених нефрологічних патологій у котів небагато. Найчастіше це полікістоз, значно рідше — амілоїдоз. У більшості випадків хронічна хвороба нирок розвивається вже в дорослому віці й пов’язана не з генетикою, а зі способом життя та вторинними факторами: стоматологічними проблемами, інфекціями, іншими супутніми захворюваннями.
Важливу роль відіграє й анатомо-фізіологічна особливість котів. У середньому нирка кота містить близько 300 000 нефронів, тоді як у собаки — 500–600 тисяч, а в людини — близько 1,5 мільйона. Через це «запас міцності» нирок у котів значно менший.
Поєднання хвороби нирок та анестезії часто лякає власників, але цей страх зазвичай перебільшений. Анестезія ніколи не проводиться без причини — завжди є чітка медична мета: лікування зубів, хірургічне втручання тощо.
Перед процедурою лікар оцінює баланс користі та ризиків. Наприклад, якщо у тварини є початкові зміни в нирках, але водночас серйозні стоматологічні проблеми, лікування зубів під анестезією у більшості випадків є виправданим.
Неліковані зуби створюють «сніжний ком» проблем:
біль → зниження апетиту → нудота → складність у прийомі ліків → погіршення загального стану.
Такі пацієнти завжди належать до групи підвищеного ризику, тому:
-
проводиться повне обстеження;
-
тварину стабілізують перед анестезією;
-
процедуру виконують командою (нефролог, анестезіолог, стоматолог);
-
після втручання призначають інфузійну терапію та контроль.
Основні причини:
-
генетична схильність;
-
метаболічні порушення;
-
незбалансоване харчування;
-
бактеріальні інфекції сечовидільної системи.
Супутні фактори:
-
низька фізична активність;
-
надмірна вага;
-
недостатнє споживання води.
Особливо це актуально для котів, які живуть у квартирі. Вони фізіологічно адаптовані до економії води та мають дуже концентровану сечу. Якщо кіт ще й мало п’є, концентрація солей зростає, утворюються кристали, а згодом — камені.
Основні профілактичні заходи:
-
достатнє споживання води;
-
фізична та розумова активність;
-
регулярні огляди у ветеринара;
-
індивідуально підібране харчування.
Жоден корм не є універсальним рішенням. Тип дієти має відповідати конкретному виду уролітів, а не просто мати напис urinary на упаковці.
Без лікаря не можна робити нічого — ні при лікуванні, ні при профілактиці.
Чим раніше виявлена проблема, тим більше шансів дати тварині довге, комфортне й якісне життя. Дивіться повний випуск "Всі свої" на YouTube, та дізнавайтеся, як запобігти хворобам.

Автор cтатті: @yurchenko.blog
Цікаво? Є ще!
Загляньте нижче – там багато корисного:
- Інтерв'ю з Павлом Бездітним: Ветеринарним лікарем нейрохірургом та ортопедом, власником клініки Vet.generation, місто Гатне
- Анна Калініна: Ветеринарний анестезіолог, все про наркоз, аджиліті та подорожі з собаками